« А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм». (Матв.5:28)
ЯКА СИТУАЦІЯ?
Дуже добре коли ми починаємо нашу оповідь зі Слова Божого! Саме в ньому ми можемо знайти відповідь на будь-які наші запитання… Хочеться поговорити про історію одного юнака, котрий мав сильну гріховну залежність. Проживши в невіруючій сімї вже 11 років від народження, де не чув нічого про Живого Бога, про Ісуса Христа, та й взагалі про гріх і його наслідки, він вже з цього віку почав займатися онанізмом ( Мастурбація (онанізм, рукоблудство) — отримання статевого задоволення поза статевим актом через подразнення своїх або партнера статевих органів. На Русі мастурбація називалася грецьким словом «малакія» або слов'янським «рукоблудство» і вважалася за гріх, який православна церква суворо засуджувала. https://uk.wikipedia.org/wiki ). Спочатку йому це сподобалось, потім це переросло в залежність. І як йому вважалося, на перший погляд, що це навіть потрібна річ, бо й література про це писала, та й він потім зрозумів що не він один це робить. Та все ж таки на рівні підсвідомості, виникали питання про те, що це неправильно, та іншого виходу не було і можна було легко задовільнити свою потребу в сексі без зайвого клопоту (головне, щоб про це ніхто не дізнався).
Як би знав цей хлопчина, що він дуже сильно помилявся, та гріховна його природа дуже сильно повставала в момент збудження і брала над ним верх, так як духовно цей юнак був ще мертвий. Далі в 17 років – поступлення до інституту, в 23 роки – служба в армії, в 24 роки одруження на чудовій дівчині. Та залежність нікуди не ділася і, живучи в шлюбі та маючи «нормальні» як йому здавалося статеві відносини, він продовжував це робити ще два роки. Переломним моментом в цій ситуації стало знайомство його з віруючими людьми де змінилося його життя, хлопчина пізнав Христа як особистого Спасителя в 28 років, це саме відбулося і з його дружиною… Він з Божою допомогою переміг (тобто ні разу більше це не зробив) цю гріховну залежність… Та, як побачимо далі, на цьому не був кінець, бо наслідки від рукоблуддя залишилися. Вже тепер дорослий чоловік з дорослим християнським поглядом почав думати про своє життя, аналізувати та й практично переконуватися, що ніщо не зникає безслідно, але про це далі…
ЯКА РЕАКЦІЯ НА СИТУАЦІЮ, ЩО СКЛАЛАСЯ?
Щоб відповісти на запитання про реакцію на ситуацію, спробуємо ще пригадати декілька фактів. Як і до покаяння, так і після в цьому вже християнському шлюбі, були труднощі і негаразди в інтимному житті. Хочеться говорити коротко про основне, але не хочеться втратити основної думки. У чоловіка до еякуляції (Чоловіча еякуляція (лат. ejaculatio — викидання, виверження; синонім — сім'явилиття, сім'явипорскування) — складний рефлекторний акт, виділення насінної рідини із сечовивідного каналу у самців, зазвичай супроводжується оргазмом. https://uk.wikipedia.org/wiki), секс тривав приблизно 30 сек., а жінці треба було значно більше, ну хоча б на 1 хвилину. І це ще не все, бо замість своєї дружини він постійно бачив картини свого минулого і знову, як і раніше, мав в уяві не дружину, а вигадану (з мирських фільмів, чи картинок) жінку. От так «приїхали», начебто християнин, та й все вже зрозуміло про цю гріховну залежність, та «що маємо, те маємо» на емоційному (розумовому) рівні бачимо проблеми.
Яка ж реакція, бо дійсно – треба щось міняти, і чоловік, і дружина були певні в цьому. Пройшло від покаяння вже майже 5 років, подружжя по милості Божій навчилося, не зважаючи на фізіологічні наслідки, отримувати задоволення, та завжди хочеться чогось більшого, чогось справжнього, чогось повноцінного. Чоловік більше почав звертатися до Бога за допомогою, жінка теж почала більше відкриватися йому в своїх переживаннях… Бачимо в цьому сильну руку Божу… Дух Святий активно діє в нашому житті і хоче відкривати нам глибини почуттів, емоцій,справжньої насолоди. Як йому так і їй вже не хотілося вдавати, а хотілося по справжньому відчувати…
ЧОГО БАЖАЄ ЛЮДИНА, ЯКА ВІДРЕАГУВАЛА ПОДІБНИМ ЧИНОМ?
Бачимо, що з часом подружжя, довіряючи Господу, почало відкриватися один перед одним. Зовні чоловік вдавав, що переміг гріховну дію, та як виявилося, що треба ще просити в Бога перемоги і над наслідками гріха. Правильна реакція, дала правильний результат, бо чим далі, ситуація змінювалася на краще і наразі теж відбувається так. Хоч невеликими кроками, але прогрес. Чоловік і дружина зрозуміли, що Бог як Всемогутній Батько може дати значно більше, якщо просити у Нього мудрості і просити в молитві з вірою і не сумніватися, коли проходиш випробування (Як.1:5-6). Тому бачимо, що вони хотіли справжніх почуттів, справжніх відчуттів, хотіли повноти інтимної близькості, такої, яку для них задумав їх Творець.
ЩО ГОВОРИТЬ ПИСАННЯ ПРО СИТУАЦІЮ ЯКА СКЛАЛАСЯ І, ПРО ПРАВИЛЬНУ ЧИ НЕПРАВИЛЬНУ РЕАКЦІЮ НА НЕЇ?
Дуже важливо не тільки аналізувати факт який стається, але й прагнути знати погляд Писання на конкретну ситуацію. Ми вже казали неодноразово що розглянута залежність чоловіка є гріховною. Найбільш вдалою цитатою для викриття цієї гріховності є такі слова: «…бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне» (Рим.1:26). По контексту видно, що й чоловіки грішили цим же гріхом, і хоч тут говориться напряму про гомосексуалізм, та онанізм теж є заміною природного єднання.
Цей висновок можна також зробити з того, що ще в Книзі Буття, Бог задумав статеві відносини тільки між чоловіком і жінкою. Та в нашому випадку у цього чоловіка (під час рукоблуддя) не було жінки, а був тільки він і його гріховна фантазія, яку ми вже визнали гріхом ще на початку даної письмової роботи (перша цитата в епіграфі).
Також читаємо: «Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог» (Євр.13:4). Тут захисники цієї залежності мають «випасти в осад» бо мастурбація і є порочним гріхом, розпустою чи блудом – це те що Бог ненавидить… І хоч християнин перестає робити гріх тілом, та може залишити без догляду свої думки, фантазії, що скоріше приведе до інших залежностей. Як нам до цього відноситися? Так, звісно - протистояти, взяти Божу зброю, про яку Апостол Павло говорить в 6 главі Послання ло Ефесян.
Для християн, коли з минулого залишається сліди гріхів, не треба змирятися і вдавати з себе ніби все добре, а треба, визнаючи проблему, починати діяти… Бо гріх не за горами, а постійно на духовному рівні йде війна. Та й невизнання проблемної ситуації переростає в лицемір’я, самообман, далі – порнографічна залежність, пожадання в поглядах на жінок і т. д.
ЧОГО НАМ ПОТРІБНО ОЧІКУВАТИ?
Перше, хочеться сказати про нашого юнака, який потім став чоловіком і християнином. Не можна чогось хорошого очікувати від гріха і не важливо де він проявляється в розумі чи в ділах. Тобто від закритості, небажанні щось змінити, самовпевненості, егоїзму треба чекати падіння, треба чекати того, що ти сіяв, тобто гріха. Від довіри Богу, молитви до Нього, любові один до одного, правильної реакції на гріх, не гаяння часу – Божих благословень, позитивного результату, змін на краще, здійснення Божого задуму на подружнє життя.
«Тож дбайте ревно про ліпші дари, а я вам покажу путь іще кращу!» (1Кор.12:31). Бачимо в цих словах Дух Святий через Апостола Павла направляє, наставляє нас на постійно прогресуючий процес Божого освячення…
ЩО НАРАЗІ ПОТРІБНО РОБИТИ?
Для цього подружжя, які вже мають християнський стаж 10 років, мають дітей, мають служіння в церкві потрібно:
- дякувати в молитві Господу за Його любов до них;
- далі продовжувати духовно зростати, бо є в чому змінюватися;
- чекати благодаті Божої на подальше зцілення як фізичне так і душевних проблем;
- свідчити іншим про те як Бог міняє життя на краще;
- виховувати дітей берегтися від розпусти, казати відкрито що це гріх, щоб не було як з синами священика Ілія;
- пильнувати в молитві, бо більше молитви дає більше сили;
- написати і опублікувати оповідання зі свідоцтвами свого життя, бо гріх боїться вийти на світло;
- «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві…», (Еф.5:22). Це потрібно робити жінкам;
- «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе…», (Еф.5:25). Це потрібно робити чоловікам…
--- Авторские права на произведение принадлежат газете "Для ТЕБЯ". Публикация произведения допускается только по согласованию с редакцией газеты.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : В Австралии на улицах Сиднея (стих Веры Кушнир) - Надежда Горбатюк Несколько лет назад в баптистской церкви в Кристал Паллас на юге Лондона подходило к концу утреннее воскресное служение. В это время в конце зала встал незнакомец, поднял руку и сказал: «Извините, пастор, могу я поделиться небольшим свидетельством?» Пастор взглянул на часы и ответил: «У вас есть три минуты.» Незнакомец сказал: «Я лишь недавно переехал в этот район, я раньше жил в другой части Лондона. Сам я из Сиднея, Австралия. И несколько месяцев назад я навещал родственников и прогуливался по Джордж Стрит. Это - улица в Сиднее, которая пролегает от бизнес кварталов до Рокса. И странный седовласый мужичок вышел из магазина, сунул мне в руку брошюру и сказал: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, пошли бы вы на Небеса?». Я был потрясен этими словами. Никто мне никогда этого не говорил. Я вежливо поблагодарил его и всю дорогу в самолете до Хитроу я был озадачен этим. Я позвонил другу, который жил неподалеку от моего нового места жительства, и, слава Богу, он оказался христианином. Он привел меня ко Христу. Я - христианин и хочу присоединиться к вашему собранию.» Церкви обожают такие свидетельства. Все аплодировали, приветствуя его в собрании.
Тот баптистский пастор полетел в Аделаиду в Австралии на следующей неделе. И десять дней спустя посреди трехдневной серии собраний в баптистской церкви в Аделаиде к нему подошла женщина за консультацией. Он хотел удостовериться в каком положении она находится перед Христом. Она ответила: «Я раньше жила в Сиднее. И всего пару месяцев назад я посещала друзей в Сиднее, и в последние минуты делала покупки на Джордж Стрит, и странный небольшого роста седовласый старичок вышел из дверей магазина, подарил мне брошюру и сказал: «Извините меня, мадам, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на небеса?» Меня взволновали эти слова. Вернувшись в Аделаиду, я знала, что в квартале от меня находится эта баптистская церковь, я разыскала пастора, и он привел меня ко Христу. Так что, сэр, я христианка.» На этот раз этот лондонский пастор был очень озадачен. Уже дважды за две недели он услышал одно и то же свидетельство.
Затем он полетел проповедовать в баптистскую церковь Маунт Плезант в Перте. И когда его серия семинаров подошла к концу, пожилой старейшина церкви повел его обедать. Пастор спросил: «Старина, как ты получил спасение?» Он ответил: «Я пришел в эту церковь в пятнадцать лет через Бригаду Мальчиков. Но я никогда не посвящал себя Иисусу, просто запрыгнул в фургон вместе со всеми. Из-за своей деловой хватки я достиг влиятельного положения. Три года назад я был в деловой поездке в Сиднее, и надоедливый несносный старичок вышел из дверей магазина, дал мне религиозный трактат (дешевая макулатура!) и пристал ко мне с вопросом: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на небеса?» Я пытался сказать ему, что я баптистский старейшина, но он меня не слушал. Всю дорогу домой до Петра я кипел от злости. Я рассказал это пастору, думая, что он поддержит меня, а мой пастор согласился с ним. Он годами волновался, зная, что у меня нет взаимоотношений с Иисусом, и он был прав. Таким образом, мой пастор привел меня к Иисусу всего три года назад».
Лондонский проповедник прилетел обратно в Великобританию и выступал на Кессекском съезде в округе Лэйк и рассказал эти три свидетельства. По окончании его семинара четыре пожилых пастора подошли и сказали: «Кто-то из нас получил спасение 25, кто-то 35 лет назад через того же мужчину небольшого роста, который дал нам трактат и задал тот вопрос».
Затем на следующей неделе он полетел на подобный Кессекский съезд миссионеров на Карибах и поделился этими свидетельствами. В заключении его семинара три миссионера подошли и сказали: «Мы спаслись 15 и 25 лет назад через тот же вопрос того невысокого мужчины на Джордж Стрит в Сиднее.»
Возвращаясь в Лондон, он остановился в пригороде Атланты Джорджия, чтобы выступить на конференции корабельных капелланов. Когда подошли к концу три дня, в течение которых он поджигал тысячи корабельных капелланов для завоевания душ, главный капеллан повел его на обед. И пастор спросил: «Как вы стали христианином?» Тот ответил: «Это было чудо! Я был рядовым на военном корабле Соединенных Штатов и жил распутной жизнью. Мы проводили учения на юге Тихого океана и пополняли запасы в доке Сиднейского порта. Мы с лихвой оторвались в Кингз-Кросс, я был пьян в стельку, сел не на тот автобус и сошел на Джордж Стрит. Когда я вышел из автобуса, я подумал, что вижу приведение: пожилой седовласый мужичок выскочил передо мной, всунул мне в руку брошюру и сказал: «Матрос, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на Небеса?» Страх Божий обрушился на меня тут же. От шока я протрезвел и побежал обратно на корабль, разыскал капеллана, который привел меня ко Христу, и я вскоре начал готовиться для служения под его руководством. И вот под моим руководством сейчас свыше тысячи капелланов и мы сегодня помешаны на завоевании душ.»
Шесть месяцев спустя этот лондонский проповедник полетел на съезд 5000 индийских миссионеров в отдаленном уголке северо-восточной Индии. Человек, отвечавший за съезд, скромный нерослый мужчина, повел его к себе на незатейливый обед. Проповедник спросил: «Как вы, будучи индусом, пришли ко Христу?» Тот ответил: «Я находился на очень привилегированной должности, работал в индийской дипломатической миссии и путешествовал по миру. Я так рад прощению Христа и тому, что Его кровь покрыла мои грехи. Мне было бы очень стыдно, если бы люди знали, в чем я был замешан. Одна дипломатическая поездка занесла меня в Сидней. Перед самым отъездом я делал покупки, и, обвешанный пакетами с игрушками и одеждой для моих детей, я шел по Джордж Стрит. Обходительный седовласый мужичок вышел передо мной, предложил мне брошюру и сказал: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на Небеса?» Я поблагодарил его, но это взволновало меня. Я вернулся в свой город и нашел индусского священника, но он не мог мне помочь, зато он дал мне совет: «Просто чтобы удовлетворить свое любопытство, пойди и поговори с миссионером в миссионерском доме в конце улицы». Это был судьбоносный совет, потому что в тот день миссионер привел меня ко Христу. Я немедленно бросил индуизм и начал учиться для служения. Я оставил дипломатическую службу, и вот я, по благодати Божьей, руковожу всеми этими миссионерами, и мы завоевываем сотни тысяч людей для Христа».
Наконец, восемь месяцев спустя, баптистский пастор Кристал Палас служил в Сиднее, в его южном пригороде Гаймейр. Он спросил баптистского служителя: «Знаете ли вы невысокого пожилого мужчину, который свидетельствует и раздает трактаты на Джордж Стрит?» Он ответил: «Знаю, его зовут мистер Генор, но я не думаю, что он все еще этим занимается, он слишком слаб и стар.» Проповедник сказал: «Я хочу с ним встретиться.»
Два вечера спустя они подошли к небольшой квартирке и постучались. Невысокий, хрупкий мужчина открыл дверь. Он усадил их и заварил чай, но был на столько слаб, что из-за дрожания расплескивал чай на блюдце. Лондонский проповедник поведал ему все истории, произошедшие за последние три года. Слезы текли по глазам невысокого старичка. Он сказал: «Моя история такова: я был рядовым матросом на австралийском военном корабле и вел распутную жизнь, но в моей жизни наступил кризис, я на самом деле зашел в тупик. Один из моих коллег, чью жизнь я буквально превращал в ад, оказался рядом, чтобы помочь мне. Он привел меня к Иисусу, и за сутки моя жизнь перевернулась, ночь превратилась в день, я был так благодарен Богу! Я обещал Ему, что буду делиться Иисусом в простом свидетельстве по меньшей мере с десятью людьми в день, как Бог будет давать мне силу. Иногда я был болен и не мог этого делать, но тогда в другие разы я наверстывал. Я не был параноиком в этом, но я делал это свыше сорока лет, а когда я вышел на пенсию, самым лучшим местом была Джордж Стрит – там были сотни людей. Я получал множество отказов, но многие люди вежливо брали трактаты. Сорок лет занимаясь этим, я до сегожняшнего дня ни разу не слышал об обращении хоть одного человека к Иисусу.»
Я бы сказал, что это точно посвящение. Это должна быть чистая благодарность и любовь к Иисусу, чтобы делать это, не слыша ни о каких результатах. Моя жена Маргарита сделала небольшой подсчет. Этот, не обладавший харизмой баптистский мужичок, повлиял на 146100 человек. И я верю, что то, что Бог показывал тому баптистскому проповеднику, было лишь самой верхушкой верхушки айсберга. Только Бог знает, сколько еще людей было приведено ко Христу.
Мистер Генор умер две недели спустя. Можете ли вы себе представить, за какой наградой он пошел домой на небеса? Я сомневаюсь, что его портрет мог бы когда-нибудь появиться в журнале Харизма. Вряд ли бы о нем когда-нибудь появилась похвальная статья с фотографией в журнале Билли Грэма «Решение», какими бы прекрасными ни были эти журналы. Никто, за исключением небольшой группы баптистов на юге Сиднея, не знал о мистере Геноре. Но я скажу вам - его имя было знаменито на Небесах. Небеса знали мистера Генора, и вы можете себе представить приветствия и красную ковровую дорожку и фанфары, которые встретили его дома!
